• Пошук по сайту
  • Календар заходів
  • Новини
  • Журнали та сайти
  • Для пацієнтів
  • Зворотній зв’язок

Комплексне лікування чоловіків, які страждають трихомонадний уретропростатиту

Бабюк І.О. Толстопятов А.М. Дубровін М. Про.
Донецький державний медичний університет ім. М.Горького
Центр сексологических досліджень НВХ АМН України

В останні роки відзначається виражена тенденція до збільшення кількості чоловіків, які страждають запальними захворюваннями уретрального каналу і передміхурової залози. Хронічні уретропростатиту займають значне місце в структурі уретрогенним запальних захворювань.

Результати досліджень ряду авторів (І. І. Ільїн, 1991; І.І. Мавров, 1994) показують, що в даний час переважають негонорейні уретрити, збудниками яких нерідко є трихомонади. За даними ВООЗ Т. Vaginalis є щорічно причиною захворювання близько 200 млн. Чоловік. Від б до 15% чоловіків є його носіями. Трихомоніаз має гострий перебіг в 7%, підгострий – у 15%, свіже торпидное – в 55% і хронічне – в 23% випадків [2,5].

Нерідко у чоловіків запальний процес поширюється на задню уретру, передміхурову залозу, насінні бульбашки і т. Д. Особливості трихомонадного інфікування визначають специфіку клінічного прояву захворювання, яка полягає в мізерності симптоматики, схильності захворювання до хронічного, безсимптомному перебігу, приєднання до іншої патогенної флори . З урахуванням певних труднощів в діагностиці трихомоніазу, а так само не завжди задовільних результатів лікування, стає очевидним широке поширення тріхомоніазних уретропростатитов [3].

Нами, у 2000 році через 187 чоловіків, які страждають на хронічний уретропростатиту різної етіології у 19 була виявлена ??Т. Vaginalis, у 15 – Т. Vaginalis в асоціації з хламідіями, у 7 – Т. Vaginalis і уреаплазма. При обстеженні цих пацієнтів (41) в першому аналізі секрету простати трихомонади виявлялися у 12 осіб (29,3%). Надалі, при проведенні провокаційної проби (в/м пірогенал + масаж простати) ще у 19 чоловіків виявилися трихомонади. У 10 (24,4%) Т. Vaginalis визначалися лише в уретральном виділеннях.

Аналізи частоти, клінічних проявів, особливості сучасного лікування трихомонадних уретропростатитов дозволили визначити принципи і методи лікування подібних хворих.

Незважаючи на безліч схем, і методів лікування, в ряді випадків не враховуються науково обгрунтовані принципи підходу до цього питання, що призводить до незадовільних терапевтичним результатами.

Тому проблема поліпшення методів лікування уретропростатитов, особливо при змішаній урогенітальної інфекції, залишається актуальною і потребує подальшого вдосконалення і пошуку нових ефективних шляхів і способів терапії [1].

Крім етіологічного лікування, основним завданням є відновлення нормальних морфологічних і функціональних особливостей ураженого органу. Для цього необхідно забезпечити і повноцінне патогенетичне лікування, усунути фактори, що сприяють і посилюють перебіг простатиту, купірувати ускладнення і наслідки хвороби, попередити рецидиви, при необхідності провести превентивні курси лікування, обов’язково обстежити і санувати від інфекційного агента статевого партнера.

На думку авторів [1], загальна схема терапії хворих на хронічний уретропростатиту повинна включати:

  1. дотримання загального режиму, гігієни статевого життя;
  2. протиінфекційне лікування;
  3. стимуляцію неспецифічної реактивності організму;
  4. призначення загальнозміцнюючих засобів, ферментів і вітамінів;
  5. спазмолітичні засоби;
  6. анальгетики і протизапальні препарати;
  7. вплив на нейротрофические і мікроциркуляторні розлади;
  8. місцеве лікування і масаж передміхурової залози;
  9. фізіотерапевтичні процедури;
  10. психокорекція;
  11. санітарно-курортне лікування.

Ми об’єднали всі методи лікування хворих уретропростатиту в наступні групи:

  1. загальні організаційні та лікувальні заходи;
  2. етіотропна терапія;
  3. патогенетичні лікувальні заходи;
  4. фізіотерапевтичне і санітарно-курортне лікування;
  5. лікувальні заходи щодо усунення ускладнень і загальних хворобливих станів.

Природно, для кожного окремого хворого з цих методів і засобів лікування підбирається адекватний комплекс з урахуванням результатів лабораторного та інструментального обстеження пацієнта, особливостей його захворювання.

Лікування трихомонадного уретропростатиту включає вплив на збудника запального процесу в уретральном каналі і передміхуровій залозі.

Традиційні способи лікування трихомоніазу передбачають пероральне застосування препаратів імідазолового ряду (трихопола, Метрогілу, тинидазола і їх аналогів). Препарати ряду інших фармацевтичних груп (нітазол, Тріхомонацід, осарсол, фурагин і ін.) Мають порівняно низьку ефективність і велику токсичність.

На жаль, широке використання препаратів імідазолового ряду протягом декількох десятків років за даними ВООЗ у всьому світі сприяло збільшенню кількості штамів трихомонад, резистентних до дії метронідазолу. Також, що входить в їх склад нітрогрупа надає наступні побічні ефекти: 1) поява металевого присмаку в роті, головного болю, нудоти; 2) вплив на формулу крові, аж до вираженої лейкопенії; 3) гепатотоксичность; 4) аллергизацию і т. П. Тому ми використовували антітріхомонадное засіб Атрікан® 250, досить ефективне і найменш токсична із зазначених вище препаратів [4]. Всім хворим ми призначали за схемою лікування хронічного трихомоніазу: під час їжі по 250 мг два рази на добу через 12 годин протягом 8 днів.

Так як у 22 чоловіків трихомонади виявлялися в асоціаціях з уреаплазмами (7; 17,1%) і хламідійною інфекцією (15; 36,6%), через 4 дні після прийому Атрікана® 250 на тлі Примавіру (противірусну, імуномодулюючу засіб ) ми призначали комбінацію антибіотиків з урахуванням спектра дії і ступеня дифузії в додаткові статеві залози: перорально препарати фторхінолонового ряду протягом 10 днів, потім з групи макролідів – протягом 10 днів.

Незважаючи на досягнення високої концентрації багатьох бактерицидних ліків в тканинах і секреті передміхурової залози, одужання хворих на хронічний уретропростатиту не завжди вдається домогтися. Тривала антибіотикотерапія впливає на розвиток імунодефіцитного стану і активізацію кандидозной флори. З метою попередження цього ми використовували призначення тимогена (через день №5) і місцево уретрально свічки «Атріхол», що володіють протіводрожжевим, антихламідійний і антіуреаплазменним дією, розробленими на кафедрі шкірних та венеричних хвороб (зав. – Проф. Д. М. Н. Федотов В.П.) Дніпропетровської державної медичної академії.

Разом з цим, з огляду на дані авторів [2; 1], що зникнення патогенних мікроорганізмів в секреті простати у деяких пацієнтів аж ніяк не означає зникнення хвороби, з метою стимуляції репаративних процесів при наполегливому перебігу захворювання застосовували біостімулірующіе препарати – склоподібне тіло, спленин, апілак, ФИБС, пірогенал, плазмол, вітамінотерапію, що ми так само враховували при складанні індивідуалізованих схем лікування.

В арсенал засобів, показаних для лікування хронічного простатиту, рекомендують включати препарати, що покращують мікроциркуляцію: традиційно еськузан, темікол, танакан. На наш погляд в цьому плані вельми перспективний новий венотоник і ангіопротектор Діовенор® 600, який ми застосували у всіх пацієнтів. Він покращує мікроциркуляцію і оксигенацію тканин органів малого таза, ніж забезпечує доставку активних лікарських речовин в передміхурову залозу, має протективний ефектом (зменшення проникності і підвищення резистентності капілярів), протизапальний ефект (пригнічення продукції медіаторів запалення, зокрема ПГЕ-2 і 15-неті, і адгезію гранулоцитів), венотоніческіх активністю, зменшує венозний застій в органах малого таза, знижує інтенсивність больового компонента [6,7].

Пацієнтам призначали Діовенор® 600 на добу 1 таб. (600 мг) одноразово вранці протягом 30 днів, і відзначали його гарну переносимість і високу ефективність.

На завершальному етапі лікування ми рекомендували хворим пептидний біорегулятор простатилен (№10), Цинктерал, аевіт і гентос (2-3 міс).

Місцеве лікування передбачало масаж передміхурової залози з троксевазіновой гелем 2 рази в тиждень (№10), свічки «просталіновие» (№10), на область промежини ДКВ (№10), потім опромінення інфрачервоним лазером (№10-15).

До закінчення лікування клінічні прояви уретропростатиту були куповані у всіх пацієнтів. Контрольне спостереження проводилося протягом 3 – 6 – 1 | 2 місяців. У 3 (7,3%) випадках відзначався рецидив трихомоніазу. Додатково за прийнятою схемою хворим рекомендували Ніфурател по 200 мг 3 рази на день протягом чотирьох тижнів з препаратом НАКСОДЖИН по 1г 2 рази в день протягом б днів, що призвело до лікування.

Таким чином, серед хворих на хронічний уретропростатиту в 21,9% випадків Т. Vaginalis (моно- і в асоціаціях) була збудником захворювання. Застосування Атрікан 250 в лікуванні трихомонадною інфекції дало позитивний ефект в 92,7% випадків.

Очевидно, що використання препарату Діовенор® 600 має виражений терапевтичний ефект при комплексному лікуванні хворих на хронічний уретропростатиту.

  1. Возiанов А.Ф. Горпинченко I.I. Клiнiчна секологiя та андрологiя. – Здоров’я, Kіiв, 1996.-208 с.
  2. Мавров І. І. Статеві хвороби. – К. Укр. енциклопедії .; М. ACT Прес, 1994.-480 с.
  3. Бабюк І.О. Картавцев Р.Л. Горпинченко І.І. та ін. Венеричні урогенітальні захворювання: Метод. реком. – Донецьк, 2001. -23 с.
  4. Іванов О.Л. Ломоносов К. М. Ален С. Н. Ізюмова І.М. Досвід лікування гострого трихомонадного уретриту. – Російський журнал шкірних і венеричних хвороб. 1999 року, №3, с. 57
  5. Ільїн І. І. негонококковим уретрит у чоловіків. – М. Медицина, 1991-288 с.
  6. Р. Саад-Зої. Терапевтичний ефект венотоников Діовенор® 600 при венозної патології. – Lyon Medical, 1980, 241/9, 631-632
  7. А. Гобе. Дослідження Діовенора® 600 в клінічній практиці. – Журнал «Практична медицина», 1980.

HTML-код для розміщення посилання на сайті або в блозі:

Дата документа: Серпень 2010 г.

_0.32MB/0.00024 sec