Венеричні захворювання, інфекції передаються статевим шляхом (ІПСШ, ЗПСШ)

Уретрит – симптоми, ознаки, лікування

Уретрит – запалення сечовипускального каналу. Відноситься до захворювань, що передається статевим шляхом. Захворювання, як правило, зустрічається у осіб молодого віку, що живуть активним статевим життям. У жінок симптоми уретриту надзвичайно складно, якщо не неможливо, відрізнити від симптомів циститу, а уретрит в чистому вигляді (без супутнього запального процесу в статевих органах) зустрічається вкрай рідко.

Уретрит підрозділяється на гонококовий і негонококовий.

Гонококовий уретрит (гонорея)

За міжнародною статистикою, гонорея залишається одним з найбільш часто зустрічаються захворювань, що передаються статевим шляхом. У більшості випадків захворювання передається при статевому контакті, хоча можливий і побутовий шлях зараження. Для чоловіків ризик зараження після єдиного статевого акту становить 17%, підвищуючись прямо пропорційно кількості контактів із зараженою партнеркою. Гонококи можуть передаватися не тільки при вагінальному, але і при оральному та анальному статевих контактах. За даними різних авторів, у 30-45% хворих на гонорею виявляються хламідії (Chlamydia trachomatis).

Гонококовий уретрит викликається внутрішньоклітинними грамнегативними диплококами – Neisseria gonorrhoeae. Інкубаційний період складає 3-10 днів з моменту зараження (контакту), але зустрічається як більш короткий, так і більш тривалий інкубаційний період, наприклад: деякі штами N. gonorrhoeae призводять до розвитку захворювання вже через 12 год, в той час як при інших штамах уретрит розвивається тільки через З міс.

Пацієнт пред’являє скарги на гнійні виділення з сечовипускального каналу, прискорене з різзю або болем сечовипускання. До 50% випадків уретриту може протікати безсимптомно, в тому числі і при змішаній інфекції.

Огляд пацієнта повинен проводитися не раніше ніж через 1 год (в ідеалі – через 4 ч) після останнього сечовипускання. При огляді зовнішніх статевих органів, як правило, відзначається почервоніння і злипання зовнішнього отвору уретри, гнійні виділення жовтого або білого кольору, які з’являються самостійно або при здавленні сечівника. Повинні також бути досліджені крайня плоть, органи мошонки (епідидиміт?), Передміхурової залози (простати?), Пряма кишка (проктит?) І пахові лімфатичні вузли (лімфаденопатія?).

Діагноз гонореї встановлюється на підставі наявності статевого контакту в анамнезі, скарг на гнійні виділення з сечовипускального каналу, дизурию, позитивного мазка за Грамом (виявлення внутрішньоклітинних грамнегативних диплококів і більше 4 поліморфноядерних лейкоцитів в полі зору) і/або позитивних результатів посіву. Для дослідження по Граму і посіву мазок береться з уретри (а при наявності відповідного анамнезу – із прямої кишки і глотки) не раніше ніж через 1 год (в ідеалі – через 4 ч) після сечовипускання. Інформативність дослідження по Граму може бути надзвичайно високою, досягаючи 99% специфічності і 95% чутливості. Посів проводиться відразу ж після забору матеріалу на середу Тайера-Мартіна або середу New York City. Високоінформативної методикою виявлення антигенів гонококів є дослідження мазка з використанням ПЛР, яке сьогодні рекомендується проводити в наступних випадках:

1. при діагностиці гонококкового цервицита у жінок;
2. при діагностиці гонококкового проктиту у гомосексуальних чоловіків;
3. при ситуаціях, що вимагають тривалого транспортування зразка до живильного середовища.

Спочатку лікування гонококкового уретриту проводилося за допомогою прямого введення (інстиляцій) антисептиків в уретру. У середині 1930-х рр. стали з успіхом використовуватися таблетовані сульфаніламіди, до яких досить швидко розвинулася стійкість. У 1940-і рр. пеніцилін став препаратом вибору, однак доза препарату, необхідна для лікування, з тих пір поступово зростала, а в 1976 р у деяких штамів гонокока з’явилася пеніціллазопродуцірующая плазмида, в результаті чого вони стали повністю резистентні до пеніциліну.

В даний час для лікування неускладненій гонореї рекомендовано використання цефтриаксону 250 мг внутрішньом’язово – разова ін’єкція, з подальшим прийомом таблетованого доксицикліну 100 мг 2 рази на день протягом 7 днів (для лікування супутнього у 30% хворих хламідіозу).

В якості альтернативи цефтриаксону може бути призначений разовий прийом таблетованого спектиномицина 2 г. Лікування сексуальних партнерів має проводитися одночасно і незалежно від результатів їх обстеження.

Гонорейний уретрит може ускладнитися епідидиміту, простатитом, везикулитом (запалення насінних пухирців), а згодом (зазвичай через кілька років, а частіше – десятків років) – стриктурой уретри.

Основним способом профілактики є бар’єрний – використання презервативів.

Захворюваність негонококковим уретрит в останні десятиліття неухильно зростає. Так, вже в 1972 р вона перевищила захворюваність гонореєю. Захворювання частіше зустрічається у чоловіків молодого віку. Соціально-економічний статус у них, як правило, вище, ніж у хворих гонококковим уретритом. У гомосексуалістів негонококовий уретрит зустрічається рідше, ніж гонококовий.

Негонококовий уретрит вважається поліетіологічним захворюванням і може бути викликаний різними збудниками. Найбільш часто виявляються і потенційно небезпечним етіотропним агентом є Chlamydia trachomatis, що є причиною негонококкового уретриту у 30-50% хворих.

Іншими причинами негонококкового уретриту можуть бути Ureaplasma urealyticum, що виявляється у 20-50% пацієнтів, рідше – Mycoplasma hominis або Trichomonas vaginalis.

У 20-30% хворих причину негонококкового уретриту встановити не вдається. У більшості з них не представляється можливим переконливо довести, що негонококовий уретрит був викликаний микоплазмой . трихомонадами . вірусом простого герпесу, цитомегаловірусом або іншими мікроорганізмами.

Інкубаційний період при негонококкового уретриті становить 1-5 тижнів з моменту статевого контакту, але часто має місце і більш тривалий інкубаційний період.

Скарги на виділення (частіше – слизові, помірні, рідше – рясні, гнійні) з сечовипускального каналу, прискорене з різзю або болем сечовипускання.

Фізикальне обстеження аналогічно такому при гонококовому уретриті.

Діагноз негонококкового уретриту встановлюється на підставі наявності статевого контакту в анамнезі, відповідних скарг, відсутності гонококів і наявності ознак уретриту при дослідженні мазка за Грамом (більше 4 поліморфноядерних лейкоцитів в полі зору, x 1000) і/або при виявленні більше 15 лейкоцитів при дослідженні осаду (х400) першої порції сечі. При можливості повинен проводиться посів зіскрібка на спеціальні середовища (курячих ембріонів) з метою виявлення Chlamydia trachomatis. В даний час розроблені і використовуються різні некультуральние методи діагностики Chlamydia trachomatis і Ureaplasma urealyticum: метод прямої імунофлюоресценції, імуноферментний метод (специфічність – 98%, чутливість – 81%) і метод ПЛР. Ці методи дозволяють отримати результат протягом 24 год.

Терапія негонококкового уретриту призначається, виходячи з чутливості Chamydia trachomatis і Ureaplasma urealyticum – мікроорганізмів, найбільш часто його викликають. Лікування повинно проводитися таблетованими антибактеріальними препаратами. Ін’єкційна терапія при негонококкових уретритах недоцільна, а проведення будь-яких інстиляцій в уретру (як при негонококкових, так і при гонококових уретритах) навіть протипоказано у зв’язку з доведеною небезпекою хронізації запального процесу.

Рекомендуються наступні терапевтичні режими:

* доксициклін – 100 мг по 1 таблетці 2 рази на день протягом 7 днів або
* азитроміцин – 1 г per os одноразовий прийом.

При трихомонадному уретриті рекомендується призначення метронідазолу per os: або одноразовий прийом 2 г, або протягом 7 днів по 500 мг 2 рази на день.

Аналогічно гонококкового уретриту лікування сексуальних партнерів має проводитися одночасно і незалежно від результатів їх обстеження.

При негонококкового уретрите встановити етіотропний агент часто не представляється можливим, в зв’язку з чим ознаки запалення після первинної терапії можуть виявлятися у 20-40% пацієнтів, що вимагає проведення додаткового лікування антибіотиками інших груп.

Синдром Рейтера – рідкісне ускладнення хламидийного уретриту, що виявляється артритом, кон’юнктивітом, баланітом і/або бленорейной кератодермією (класична тріада – уретрит + кон’юнктивіт + артрит, хоча можуть зустрічатися і інші поєднання).

Аналогічно гонококкового уретриту основним способом профілактики негонококкового уретриту є бар’єрний – використання презервативів.

Можливі наслідки зараження жінки інфекціями, що викликають уретрит у чоловіків:
* запальні захворювання статевих органів – сальпінгіт, сальпінгоофорит;
* безпліддя;
* позаматкова вагітність;
* хронічна абдомінальний біль.

_0.32MB/0.00127 sec